2017

***

До побачення

до побачення

твоїм гонорм

я не навчений

а іконі

Святої Матері

ти вклоняєшся

не впізнати тебе

До побачення

до побачення

я терплячим буду

в певних галузях

ядрам срібних півкуль -

пилом янгольським

Ще ніколи прощання не мало потішливих значень.

Не читаю твоїх мемуарів заради думок.

Я ще буду незримогго завтра чекати, я буду терплячим.

Хоч тобі на моє існування давно все одно.

Happy birthday

Вітру немає. Вітер сховався у полі.
Світ ненадовго зберіг поневолений спокій.
Він привітав замість мене тебе з Днем народження.
Він попрохав push_панель фільтрувати надходжень.

Непроримовані станси гримасять обличчя
Хтозна, що вдіє роками нескорена пам'ять.

Я побажаю тобі віковічного щастя
Знять окуляри рожеві, з вух повиймати затички.

Між лихоманкою снів й алігаторів бізнесу
Зиркнеш впродовж тримільйонних чекань автостопом
На 21_ше число. Скільки в ньому радінь і страждань.
Скільки гриміло утопій, котрі міг втопити.

Стільки і танців на тризнах, трибунах,
коридах.
Це щось нове, історичне хоча й миловидне.
Я натякаю, що жерло вулкану зужите.
Річ не у тім, що хвороби постійно в рекламах.

Створених для більш істотних захворювань. Стимул
Не уявляюти життя насточорт катастрофою.
Краще б нічого не знати за деякі з них.
Як мені хочеться знов привітати тебе з Днем народження.

Вітру немає . Він стих. Лиха немає. Розподілу
Неба крихкого й трави роси цнотливого човготу.
Вітер струмує до тих, хто поринав до надії.
Руки пустили тебе. Люблячі руки інакше не вміли.

Так хочеться ще мовити слова.
Ще раз слова ці кинути на вітер.
Таку, як ти, в подальшім не зустріти.
Для чого знову рити котлован?

***

Когда образумится ливневый дождь

От власной поглажки небесной,

Его грозовых площадей?

Одной рукояткой затронут его

Бочонок не талый, не пресный,

Прозрачный амбар владений.

Кенийский песок превращается в грязь;

Борт-о-борт товарные судна

Лавируют так небрежно.

А нам оказаться бы, нам через час,

На том самом месте, как будто

Мы, как и тогда, мы - прежние.

И можно на миг притвориться звездой,

Но разве мы можем остынуть?

Мы созданы, чтобы гореть.

Ведь дождь никогда не апгрейд над людской

Надеждой и планах любить,

У финишной ленту резать.

На скользких карнизах спят несколько птиц,

А мне этой ночью не спиться,

Списал и поля все в тетради.

Забыв нелюдимое, падаю ниц,

Целуя, смыкаю ресницы,

И ты мою голову гладишь.

Ты мне расскажи, не любить можно как

На волосы капающее

Дыхание хмурого дня?

И тысячи раз розложи во стократ

Десятки плащей. Единицы

Примерь только..

Когда образумится ливневый дождь,

Пронзит временное сношенье,

Когда возратишься ко мне ты.

Торчащий в спине, выпадает нож

И не кровоточит уже

Полно пофигизма, сердце.

***

В перилистых странствиях мрачного коридора

Свет заслонить твоим плотным покрывалом

Мы возрождались затем, чтоб пить женщин колодцами.

После чего идиот с каменной траншеей

Постыдится грешным своим одиночеством.

Проще увидеть воочию, чтобы трижды со своей дурацкой инвективой выступить.

Горилла в булавках, горилла в булавках.

Весь мир наизнанку. Прямее осанку!

Трезвоны покорно пустых обещаний

Наивных пугают, счастливят путан,

Достигнувших высшего кайфа нирваны.

Под морин хуур ревёт вулканическая заслонка,

Сквозь гравитацию бросают кирпичи.

Ты зарождался уже под трафаретом,

Солнца рукав не елозило под сумраком

Ночи.

... джетлаг обрывает сердца стуки,

Стекло от ударов попадает в твои руки.

Сейчас, потому что мы живы,

Потому, что мы люди.

Потому, что ты словом,

Потому, что ты этим словом

Возносишь свет на моей плантации Фудзиями.

Почему ты двулика?

И зачем мне "ныкаться"?

потому, что мы с плугом

Опять. И опять нужно подниматься

С тех вёсел, с той высоты,

С которой вечно падал

Каждый сон.

Я за тобой.

Усеять склон.

Правда ль, ты так хочешь инея

Синего

Синего?

***

Моя занятая девочка

До того была беспомочна:

Не поднимешь настроение...

(Настроением так полон я.)

Уж расколотым расколот я

Опять и зверски снова.

Наслаждение иллюзией

Познать не убоюсь.

Размагничены магниты.

Кто-то сделал левый выторг.

И мне попросту не дали

Посетить твои врата.

Твоя мама хохотала.

Твоя папа хохотала.

"Вот он - крендель без начала,

Без конца... так без конца!"

Моя занятая девочка,

Ты не приходишь в полночь.

Пустоту твоей постели

Заполняют краткострочки.

Всё равно, что сигареты

Замещают мне ланьет.

И непросто быть приветливым,

Покуда тебя нет.

***

Я научился жить без тебя,

Выбросил свалку из головы.

Сбросил баласт, перегрыз якоря

И покерфейс приобрёл на вырост.

Переступил этот мост огромный.

Боль сильным делает человека.

Мокрым бросаю себя в огонь;

Тлеющим переплываю реку.

Множит уверенно нас на ноль

Козырь рукавный, зачасто пика.

Не разобрать теперь, кто чужой,

Всем доводилось бывать двуликим.

Все без кого-то учились жить.

Каждый здесь выменял, что хотел.

Проще барыжиться, чем просить

Сей обоюдной любви взамен.

Солнце заходит, но без тебя.

Делают мёд пчёлы - без тебя.

Море волнуется - без тебя.

Снова за старую песню...

Вот бы мне снова тебя найти.

Что бы воспели наедине

День, самому чтоб учиться жить;

Ночь, чтобы видеть тебя во сне.

Видишь, как солнце взашло за склон,

Объединяя наши миры?

Мы не расстались на зимний сезон,

Мы смогли выдержать летний разрыв.

***

Останусь просто в своей комнате .

Не знают толпы сумасбродов,

Что горечь за собой влечёт

Такая, как у вас, свобода .

А мне понять бы как исправиться,

С надеждой не глядеть, не зариться,

Что с кем-то там моя красавица,

А мне не стать под степень равенства.

Или же наконец-то выспаться;

Представиться серьёзным мистером.

А там - дуэль и дело выстрела.

(Лихая Пушкинская мистика)

За свойство неба к тяготению,

Я рушу землю и Вселенную.

Но только зверям и растениям

По диафрагме выдать велено

Мы нелюбимы нелюдимыми,

Не мы, нас делают такими.

Дотрагиваясь изобилия,

Я повторяю твоё имя.

И миг безудержен при встрече,

И каждый шорох безупречен.

Откажет молнией дар речи,

Твоих коснувшись взрослых плеч

Настолько тёплых и ранимых,

Безропотных касаний ивы.

Но ты, цепляясь за нарывы,

Познаешь бездны да обрывы.

11'7'17

***

Три матрьошки в Матрьошці прощань,

А ти так драматично все квапила.

Погоріла суниця п'янких зневажань,

Закупорила шлюзи лещатами.

Свиноратицями, щупальцятами...

Архаїчними заповідями

У танцюючім тлі театральних тканин

Нам довіку Дніпра не з'єднати.

Поза берегом тим зацвітає бузок

Набагато раніш, у квітневих дужках.

Де стріляють у тім'я, а не у висок

І громезні вершини затьмарюють шлях.

Мені треба топтати було виноград,

Киця острову марно горланила в такт.

Магморотих вулканів деінде сховайсь,

Але ж сіль не у тім, щоб шукав я.

Цьому виміру не бракувало кінців,

Я проходив крізь землю і космос.

Там ніяка зоря не світила мені,

Стали інші і серце, і мозок.

Мрій підстрелити поділку, ноги впадуть,

А вагома причина залишиться.

І відтак не зутратить сліпий самодур

Все життя на глибоке осмислення.

26'5'17

***

Викрикую зо всіх дев`ятисил.

Лебідка очі привідкрила зрання.

То в добрі і найлютіші часи

Винагороду дай за покаяння.

Я з того світу чую голоси.

Люби мене тепер, коли мовчу

Епохою відродження, сполуку

П`янкого поцілунку й марганцю,

Бо знов тебе пускаю на поруки;

Бо крапа віск свічею на свічу.

Викрикую: люби, а не страждай,

Тобою зловживання втілюй в задум, -

Коли різнобіч ми, чи в тому драйв?

Ще скільки стін і ґрат дано загати?

Що пекло героїнове, що рай.

Пробачень не прохавши в понеділок,

Остигших, моревплаканих очей,

Черешня жовта білим сонцем спіє

І я тебе саджаю на плече,

Щоб руки простягнулися до мрії.

Викрикую до крихт і тріщин скла,

До ляпотінь, на зустрічній, капотів

Розльотів немісцевих, де з реклам

Крадуть ідеї для своїх висот.

А ми - над ними, вперекір природі.

І хто б там на заваді не стояв,

Години тихі або мертві ночі,

Вигукуватиму я навмання

Без допомоги ґаджетів/примочок

І хай почує небо, і земля.

Звонок

как ворон завороженный

лишь шею разворачивал

и вечер подытожила

сонливость старой клячи

примерно на попозже

отложены задачи

попытки сумасбродные

тебя мне уcпокаивать

не выходя на подлинность

не придавая значимости

все алгоритмы пройденные

провернуть иначе бы

но что это за звание

ты человек без прошлого

готов ли к созтязанию

неповоротлив коршун?

и жизнь в одно касание

брехлива и ничтожна

так примитивно заново

держаться здравых помыслов

мне лучше испытания

чем жить на всё готовое

решил звонок внеплановый

неприхотный

знакомому

в раздолиях возмездия

ничто не есть бесплатным

слывут по жизни бездарями

сонмы толп "нам надо"

пришли не от безделия

пришлы мы за зарплатой

не внёс местоимений в стих -

принял себя в карои

раздумие о вечноти -

повестка в мир иной

не радуется серпантин

дождливою весной

перефразируй алчность

в испорченное зрение

пусть всем доступно так

а ты смотри на мир отшельником

когда все двери заперты

ты связка сам ключей

Вільні рухи

Маятник підсилив амплітуду,

Я на нім хитаюся циклічно.

Якщо біль мій - разова застуда,

Хай тоді вона буде хронічна.

Як життя ітиме, як по маслу,

Надишусь тобою без упину?

Моя муза - не людина часу.

Взагалі мовля́, що не людина.

Наяву, зім`ятими від пресу,

Можемо втікти куди завгодно.

Те́пло. Та мені вже не до весен.

В моїх снах ти дика і холодна.

Коли океанові зіниці

Малювати пористину просять,

Я звернусь до голосу промінців:

Найдзвінкіші застрункоголосять.

Промайнеш, мов сонця ясний блищик,

Осягнеш щільноі забудови.

Воскресиш мене із попелища,

Святу воду за́ллєш замість крові.

Я - порушник власних гравітацій.

Струмом б`є, вогнем лоскоче тіло.

Але більш твоїх нема трансляцій,

Сни оренд не гасять, збанкрутіли.

---------------------------------------

Коли болить, ми, зазвичай, терплячі

Й не біжимо одразу до аптеки.

Може, невчасно я тебе забачив,

Можливо, мали стрітись десь далеко.

Хто знає, мала б бути тоді осінь,

Якась інертна сила або розмах.

Мене до тебе маятник відносить

Та знов несе безпомічно. Додому.

Моторошна кімната

Та, котра заповзала в тишу,

Мов моталася в простирадло...

І кімната здавалася більшою.

І не міг я без тебе спати.

Відображення у свічаді

Мало сотні відтінків фарб.

На гнучкім підвіконні обсяде

Солов`їна, гадалося, гра.

Руйнівниче копито міжгрішшя

Додало мимовільних жадань.

Громовито побити цю тишу,

Уявити ще довшими спальні.

А, натомість, коли гримне відчай;

В серце й мозок вмонтують гранату, -

Повернуся до тої я тиші.

Звівшу стіну, перепланувати.

ТАК... Авжеж це була вона.

На щоках її ніжно дитячих

Течія, доторкнувшися дна,

Ставши міркою моїх пиячень.

Щогіркіших напоїв не мав,

Відчуваючи спрагу чи тягу.

Уявивши нас разом, пірнав

До тюрьми, де не в поспісі час.

Я живу у відрізку часОвім.

Ні до чого нема поривань.

Я від тебе й тобою я хворий.

Стоголосо вирує гортань.

Ти повзеш босоного у тишу,

Світ колінцями йдеш сягати.

Там, де ти - переважно світліше.

Там, де я - моторошна кімната.

Йдемо в небеса

моя Еліонор

піврогу доходячи

димками льоду

ти там

тому ти

нємоє кіно

і ти нівзащо не погодна

зі мною

У снах

як завжди

витрачають бензин

і рушать до обріїв спектрів космічних

воднак

так незвично

сприймати часи

коли ти неввічлива

коли ти у відчаї

Я до весни

вперті сни розтлумачую

вічно в тих снах попрохаю пробаченння

Всеволод зник

ватажки не зазначені

бренди на лоби ліпіте

телячі

Більше не можу губитися морем

віки згортаючи

рух запроторюю

жодна автівка не стримає гонору

що ти зі мною

малесенька

робиш?

що ти зі мною

малесенька

робиш?

крона цикоріїм сипляться вроссип

вухами О`Ріордану Долорес

й рухаємося з Карпат ми додому

п`ята година

стрічаємо ранок

безо зупинок для лав

з-під альтанок

щоби зробити цей світ бездоганним

висказать

кому куди

без обману

***

Хвиля розходься, тобі імпоновано сердитись,

Здавна не тиснуть роскосі лани коралові,

Де кораблі поміж ними глибоко обсіли гілля

Жолобів Океанічних. Маріанську западину.

Все, що триного вдавалось з нічо змайструвати,

Лігва ширчіш за лозовії краєвиди.

Плити пісчані чимдуж повростали в землю.

В тілі блакитнім так хочеться з космосу вгледіть.

Мірила край ватерлінії, криком торкалась корми.

Далі промокшою стріхою чахнула вихором.

Ніде тікати і нікуди. Все до снаги

Хвилі, зненацька впустившій на борт каракатицю

Зотиска сьорбає край пучооких рибин,

Дайвер, відшепчуючи за майбутній терин.

Сьорфер, що хвилі всі перегайсав

І повстромляв мегадошкою. Хвиля ізжерла обох.

Спірні прогнози й курйози, між тим, залягли.

Здатне на злочин маля і нікому не винне.

Що то за принцип карати?(.) Як винні Усі.

До коливань неземних. І земних в різновиді.

***

Я роняю пальто свое на пол,

Рассыпаются связки ключей.

Был востребован кем-то когда-то,

А в итоге для всех я ничей.

Разгребая картонное небо,

Я все глубже равняюсь с землей.

Здесь и слева, и справа колеблят

Пресловутой настольной игрой.

Все святое, златое богатство

Разметли как весеннюю рожь.

Нынче скромно прося ходатайства

Знаешь, в спину погрузится нож.

Умолкая в себе, не докажешь

До которого знать бы числа

Снизойдет крикословная пряжа,

Остановит ли вопли тесьма;

Превзойдет именное сношенье

В этой томной, гнилой голове?

Тебе имя не просто влечение,

С большой буквы ты мне человек .

Этот стих назовешь ты печальным.

У меня нет смешных. Се ля ви.

С веселухи, от радости, стало быть,

Не напишешь стихов о любви.